Історія

Істо́рія (від дав.-гр. ἱστορία — оповідь, переказ про відоме, досліджене минуле) або діє́пис — наука, яка вивчає минуле людства, покладаючись при цьому на письмові та матеріальні свідчення минулих подій. Дослідником історії є історик, особа з відповідним вишколом та фаховою підготовкою.

Із усіх відомих історичних «фактів» лише незначна кількість може бути повною мірою перевірена і підтверджена. Більшість науковців, які займаються вивченням історичних документів, погоджуються, що сучасний погляд на життя в той чи інший спосіб впливає на нашу інтерпретацію та бачення минулого. Тому на одну й ту саму історичну подію може існувати декілька різних точок зору, кожна з яких є по-своєму цінною.

Все ж, найціннішими є ті погляди та дослідження, які ґрунтуються на першоджерелах — документах, створених під час або невдовзі після подій, що вивчаються.

Історію також вивчають у школах, інститутах. Історію вивчають 89,67 % людства.

Етимологія

Історія, худ. Фредерік Діелман, 1896 р.

Слово «історія» прийшло до нас від грецького στορία (історія, оповідання), від протоіндоєвропейського «*wid-tor-», від кореня "*weid- "(знати, бачити). Цей корінь присутній в латинській мові — «video», в санскриті — «veda», в праслов'янській мові — «ведати».

Давньогрецьке слово «στορία» означає знання набуте дослідженням. Воно було справедливим в тому сенсі, що Арістотель використав це слово в своїй «Περί Τά Ζωα Ιστορία, Peri Ta Zoa Istória» або, як вона звучить в латинізованій формі «Historia Animalium». Термін позбавлений часточки «στωρ», «hístōr» означає «мудрець», «очевидець», або суддя. Слово прижилося в його грецькому значенні настільки добре, що Френсіс Бекон використав термін у XVI ст, коли написав «Natural History». На його думку, історія була «знанням об'єктів, детермінованих, розподілених простором і часом», видом знань, що підтримується пам'яттю (в той же час наука підтримується причиною, а поезія — фантазією).

Оскільки історики є одночасно спостерігачами та учасниками подій, то їх історичні праці написані з точки зору їх часу і зазвичай не тільки політично упереджені, але і розділяють всі помилки своєї епохи. За словами італійського мислителя Бенедетто Кроче, «вся історія — сучасна історія». Історична наука забезпечує істинний виклад ходу історії шляхом розповідей про події та їх неупереджений аналіз. У наш час історія створюється зусиллями наукових інститутів.

Всі події, які залишаються в пам'яті поколінь, в тій чи іншій автентичній формі складають зміст історичної хроніки. Це необхідно для виявлення джерел, найбільш важливих для відтворення минулого. Склад кожного історичного архіва залежить від змісту більш загального архіву, в якому знайдені ті чи інші тексти та документи; хоча кожен з них претендує на «всю правду», частину таких заяв зазвичай спростовують. Крім архівних джерел, історики можуть використовувати написи і зображення на пам'ятниках, усні перекази та інші джерела, наприклад, археологічні. Поставляючи джерела, незалежні від історичних, археологія особливо корисна для історичних досліджень, не тільки підтверджуючи або спростовуючи свідчення очевидців подій, але і дозволяючи заповнити інформацією часові періоди, про які немає свідчень сучасників.

Історія одними авторами відноситься до гуманітарних наук, іншими — до громадських, а може і розглядатися як область між гуманітарними та суспільними науками^[6]. Вивчення історії часто пов'язане з певними практичними або теоретичними цілями, але може бути і проявом звичайної людської цікавості.